Faina, пірати і війна в Лівії: дві детективні історії з одним судном
Сьогодні, 25 вересня – рівно 13 років з тих пір, як почалася одна з найбільш детективних історій в українському судноплавстві.
25 вересня 2008 року сомалійські пірати напали на ролкер Faina та захопили його.
Спущене на воду в 1978 році в Швеції судно у той час ходило під прапором Белізу, належало панамській фірмі, але оператором його була компанія з Одеси – Tomex Team. Фактичним же судновласником був громадянин Ізраїлю.
У 2008 році Faina вийшла з українського порту “Октябрськ” (нині – “Ольвія”) до африканського порту Момбаса (Кенія). Порт відправлення в той час був специфічним, з нього возили озброєння. І вантаж у судна був не зовсім звичайний, як для автомобілевозу. На борт завантажили більше 30 танків Т-72, гранатомети й зенітні установки. Ніякої воєнізованої охорони морякам при цьому не надали.
Курс проклали поза територіальними водами Сомалі, яке славилося на той час піратськими атаками. Судно йшло в тих місцях, де розбійні напади раніше не фіксувалися. Проте 25 вересня 2008 року Faina все ж піддалася атаці.
Екіпаж судна на той момент складався з 21 людини: 17 з них – громадяни України, троє громадян Росії і один громадянин Латвії. Капітан судна, громадянин Росії Володимир Колобков, помер від серцевого нападу незабаром після захоплення судна. Його тіло знаходилося на борту аж до звільнення ролкеру та моряків з полону.
Випадковість чи не збіг?
Існують різні версії захоплення судна. Моряки, які опинилися в полоні, говорили, що пірати не знали, що за вантаж потрапить до їх рук у разі успішної атаки. Експерт з розслідування морських катастроф, росіянин Михайло Войтенко, який зіграв важливу роль в операції зі звільнення заручників, заявляв, що вибір мети випадковим не був. Непрямим підтвердженням його версії може бути той факт, що військовий вантаж відправили без охорони.
Також ходили розмови, що танки йшли не до Кенії, а до бойовиків у Судані, куди доставка озброєння легально була неможливою через міжнародні санкції.
Російські ЗМІ навіть писали тоді, що незабаром після відходу судна з України піратам про це повідомив якийсь чоловік, що телефонував з української території, але з номера грузинського оператора мобільного зв’язку. Однак офіційного підтвердження у цієї конспірологічної версії немає.
Самі моряки дотримуються версії про випадковість вибору піратами своєї жертви. Уже після звільнення з полону в.о. капітана Віктор Нікольський (теж росіянин, очолив екіпаж після смерті капітана Колобкова) в ефірі радіостанції “Эхо Петербурга” говорив: «Судячи з усього, вони не знали, що за судно. Бродять думки, що на «Фаїну» навели, що на «Фаїну» чекали. Але якби пірати знали про характер вантажу, то навряд чи вони застосували при захопленні таку сильну зброю, як РПГ (реактивний протитанковий гранатомет)».
Нікольський розповів, як перед самим захопленням помітив дві шлюпки, які наближаються до судна, і маневром спробував піти від них.
«Вони двічі вистрілили з РПГ, один постріл був невдалим, а другий поцілив у носову частину судна. У нас було близько 10 тис. ящиків зі снарядами. І якби це все здетонувало – навряд чи ми б тут сиділи », – сказав моряк.
Однак версію про Судані він побічно підтвердив.
«Перші дні (після захоплення судна – ред.) я спілкувався російською мовою із судновласником, він обіцяв, що за 3-4 дні все буде вирішено, і ми підемо далі. За тиждень пірати запитали, чому в документах вказано порт вивантаження Момбаса, в той час як вантаж призначений Судану. Ніхто навіть не знав, хто власник вантажу », – розповів Hікольскій.
Нелюдські умови та кінець пригод
Широкого розголосу інцидент з “Фаїною” отримав не одразу. Але привернути увагу до події вдалося, завдяки все тому ж Михайлу Войтенко, який зумів донести інформацію до різних ЗМІ. Він же став офіційним представником судновласника в перемовинах із піратами, які вимагали викуп за судно, вантаж і моряків. Брала участь в процесі і Служба зовнішньої розвідки України, а справу особисто контролював колишній на той момент президент України Віктор Ющенко.
У самій Україні на цій історії піарилися політики всіх мастей, а одна з партій навіть оголосила про збір коштів на викуп за моряків. Що, схоже, додало піратам упевненості в можливості отримання грошей.
У МЗС України заявляли, що викуп піратам передадуть у грудні 2008 року, а моряків звільнять напередодні нового, 2009 року. Обіцянкам не дано було збутися.
І лише 30 січня 2009 світ почув самих полонених моряків. На одному з телеканалів України капітан Нікольський вийшов у прямий ефір. Він повідомив, що вода на судні закінчується, починають пити технічну воду. 17 моряків тримають у каюті, площа якої – не більше 12 кв м, а температура – 46 градусів за Цельсієм. Сам Нікольський і старший механік живуть на містку. Моряки знаходяться в різному психологічному стані – хтось тримається, хтось зривається. Дуже багато сидять, що також позначається і на здоров’ї, і на психіці. На судні головний серед піратів – деякий Мухамед.
Тоді в умах міщан виникало питання: а чому б не відправити на захоплене судно спецназ, перестріляти всіх піратів, як в голлівудському бойовику, і повернути полонених чоловіків їх родинам? Справа в тому, що український спецназ на той момент не мав досвіду подібних операцій, відповідної підготовки (дії на судах відпрацьовувалися лише в Чорному морі), екіпірування. Загалом, варіант силового звільнення оцінювався українською стороною в 22 млн доларів. Самі ж пірати спочатку просили за судно астрономічні 35 млн доларів, але незабаром знизили «тариф» до 5 млн.
Втім, без втручання військових не обійшлося. Силову операцію погрожували провести НАТО, а відігнати захоплене судно до якоїсь тихої піратської гавані в Сомалі не дав американський есмінець «Howard». Після цього ролкер оточили кораблі НАТО і російський фрегат “Бесстрашный”, які весь цей час тримали судно в полі зору.
Історія завершилася лише на початку лютого 2009 року, коли судновласник заплатив піратам 3,2 млн доларів викупу і моряки повернулися кожен на свою батьківщину.
Однак до сих пір достовірно невідомо, кому ж насправді везла зброю Faina, чи був напад замовленим, чому морякам не дали охорону та скільки на всьому цей заробив державний “Укрспецекспорт”, який відправляв танки до Африки.
Втім, піратська історія була не останньою, в якій «засвітилася» Faina. І для українських моряків теж.
До речі, в травні 2009 року сомалійські пірати захопили суховантаж Ariana з українським екіпажем. Він пробув у полоні півроку, але це вже тема для окремої статті.
Знову Африка
Наступна історія також сталася в Африці, в охопленій на той момент міжусобними війнами Лівії.
Там, в середині липня в порту Бенгазі озброєні люди затримали вантажне судно Еtel, екіпаж якого складався з 19 українських моряків. Тоді спливла така історія: з Йорданії в Лівію прямувало судно з більш ніж 600 легковими автомобілями на борту. Це і була Faina. Але зайшла вона чомусь не до північноафриканского порту, а прямо в Іллічівськ (зараз – Чорноморськ). В помсту за це лівійці й захопили перше судно з українським екіпажем, яке їм попалося. Моряків відпустили лише після того, як український суд виніс рішення, згідно якого автомобілі повинні повернути лівійцям, та їх уже на іншому судні відправили за адресою. Компанія з Одеси, яка управляла судном Faina, тоді закрилася, а капітана оголосили в розшук.
Faina ж зараз в рейси вже не ходить. За даними сервісу Мarinetraffic – судно списано або втрачено. На початку 2014 року ЗМІ повідомляли, що Faina безслідно зникла з Миколаївського порту.
Євген Бєлий
